Хімія в елліністичному Єгипті і в Стародавньому Римі

У 332 р. до н. е. учень Аристотеля – Олександр Македонський завоював Єгипет. Засноване ним в дельті річки Ніл місто Александрія незабаром стало найбільшим центром елліністичного Єгипту. Після смерті Олександра (323 до н.е.) його величезна імперія розпалася і в Єгипті запанував один з воєначальників армії Олександра – Птолемей-Сотер (родоначальник династії Птолемеїв). За прикладом єгипетських фараонів Птолемей завів розкішний двір. В якості однієї з придворних установ він заснував Олександрійську академію, в якій навчались наукам і мистецтвам молоді люди, переважно греки. При академії був заснований Дім муз (музей) і зібрана величезна бібліотека. Наступники Сотера продовжували поповнювати музей і бібліотеку. Академія об’єднала багато вчених-викладачів. Серед них назвемо математика Евкліда та механіка Архімеда.

Хімія в Олександрійській академії ще не виділилася в самостійну галузь знань. Вона становила частину «священного таємного мистецтва» жерців давньоєгипетських храмів і була недоступна для широких мас. Відомості про переробку і підробки благородних металів жерці записували в особливих рецептурних збірниках, де поряд з ними наводили дані з астрології та магії. Опис супроводжувався релігійно-містичними відступами, молитвами і заклинаннями.

Однак з часом секрети «священного таємного мистецтва» єгиптян виявилися доступними для вчених, а потім і ремісників-греків. Знання в галузі практичної хімії, накопичені в Давньому Єгипті, таким чином, схрестилися з грецькою натурфілософією і ремісничою технікою. З точки зору світогляду, що панував у ті часи, давньоєгипетську техніку підробки золота і дорогоцінних металів ремісники розглядали як справжнє «мистецтво перетворювання» одного металу в інший.

В уцілілих від часу Олександрійської академії літературних пам’ятках «Лейденський папірус - X» і «Стокгольмський папірус» (III ст.) описані грубі прийоми підробки золота, а також операції підробки дорогоцінних каменів.

Засновником «священного таємного мистецтва» автори цих творів вважають бога Озіріса (Тота) або ж Гермеса, якого називають трисмегіcтосом, тобто тричі найбільшим. На ім’я Гермеса хімія в середні віки нерідко називалася герметичною творчістю, тобто таємним (замкнутим) мистецтвом. У творі Зосими, мабуть, вперше зустрічається назва «хімія», яку пов’язують з ім’ям біблійного Хема (Хама). Однак, як показали дослідження, найбільш ймовірно, що назва «хімія» пов’язана зі староєгипетським словом «хюма», яке означає землю.

Олександрійська академія проіснувала майже тисячу років. За цей час її бібліотека та музей неодноразово горіли і руйнувалися за намовою реакційного духовенства. У VII ст. бібліотека була остаточно знищена, припинила свою діяльність і академія.

Елліністичний період розвитку «таємного священного мистецтва» і відповідних ремесел залишив певні сліди в розвитку хімії. В Олександрії було вдосконалено багато прийомів хімічної техніки, особливо в області металургії, обробки металів, а також фарбувального мистецтва, фармації та інших галузей. За цей час значно розширився асортимент хімікатів, що застосовувалися для різних цілей ремісниками.

Олександрійські вчені не внесли нічого нового в натурфілософію. Гностики і неоплатоніки лише спотворили і містифікували матеріалістичний зміст навчань Демокрита і Аристотеля. Набула поширення ідея про натхненність речей, яка в подальшому стала основою реакційного динамізму. Реакційна ідеологія створювала сприятливий ґрунт для поширення магії, астрології мистецтвас «трансмутації» металів, що отримало пізніше назву «алхімія».

Серед інших великих центрів культури стародавнього світу виокремився Рим – столиця величезної Римської імперії. Тут отримали широкий розвиток ремісничі виробництва, і вчені різних національностей займалися викладанням і науково-літературною діяльністю. Про високий рівень давньоримської натурфілософії та хіміко-технічних виробництв свідчать твори, пов’язані з початком нової ери, наприклад поема натурфілософського змісту Лукреція (99-55 до н. е.) «Про природу речей». Автор цього твору – послідовник матеріалістичних вчень Демокрита та Епі​​кура. У книзі Лукреція міститься багато висловлювань про вічність матерії, про збереження речовини, про атоми. Зокрема, описано вічний рух первинних частинок.

Інший твір - «Природна історія» Плінія другого (23-79 рр.) є великою енциклопедію з 37 книг (глав). В останніх книгах Пліній наводить багато цікавих відомостей про метали, мінерали, скло, згадує багато відомих йому речовин, що застосовувалися в той час ремісниками. Більшість відомостей запозичені Плінієм з джерел, які до нас не дійшли. Серед них є й фантастичні дані, почерпнуті з сумнівних джерел. При всьому цьому книга Плінія яскраво ілюструє високий рівень ремісничої хімічної техніки в Стародавньому Римі.

Досягнення практичної та ремісничої техніки в елліністичному Єгипті з точки зору сучасного розвитку хімії, звичайно невеликі. Але не можна не відзначити успіхи стародавніх металургів, фарбувальників і фармацевтів. Всі ці три області ремісничої хімії стали вихідними для виникнення хімії в пізніший час.

Алхі́мія — це загальна назва систем трансформації людини, що засновані на метафорі хімічних перетворень та використовують хімічні сполуки, а також спроб отримання дорогоцінних металів, еліксирів, філософського каменю, універсального розчинника, питного золота та інших речовин, які начебто володіють дивовижними властивостями. В алхімії людина чи її окремі компоненти (свідомість, дух, душа, тіло, окремі енергії і т. п) розглядаються як субстанції, що мають особливі фізичні та хімічні властивості, і з ними здійснюються певні операції, що описуються мовою хімічних перетворень. Паралельно основній — хімічній — метафорі часто розвиваються інші символічні ряди.

В історії науки поняття "алхімія" вживається у двох значеннях:

1. рання форма дослідження природи,
2. рання філософська та спіритуальна дисципліна.

В обох випадках має місце поєднання елементів хімії, металургії, фізики, медицини, астрології, семіотики, містицизму, спіритуалізму та мистецтва як складових частин єдиної великої сили. Широкого практичного застосування алхімія зазнала у Месопотамії, Давньому Єгипті, Персії, Індії та Китаї, а також у Давній Греції та Римі, в Мусульманських цивілізаціях та у Європі аж до XIX ст. — у комплексному вивченні разом із філософією у школах, діапазоном за останні 2500 років.

Західна алхімія завжди була ближчою до Герметизму — філософської та спіритуальної системи, коріння якої сягає постаті Гермеса Трісмегіста (Тричі Великого), синкретичного єгипетсько-грецького божества та легендарного алхіміка. Поєднання цих двох дисциплін у західній традиції вплинуло на зародження Розенкрейцерства, важливого езотеричного руху сімнадцятого століття. В епоху раннього Нового часу алхімія еволюціонувала в сучасну хімію.